За день до повномасшабного вторгнення Росії у багатьох з нас починалися нові проекти, будувалися нові стосунки, бізнеси, зривалися дедлайни, потім планувалися нові, зривалися і вони, і життя тривало. Ми проживали мирний час, ми творили мрії. Але 24 лютого показало, що ми нічого не можемо знати про наше «завтра», а наступні 3 місяці війни довели —  в нас все ще може бути щасливе «сьогодні», а по факту, це все, що в нас залишилося — вірити і допомогати.

Проект «За добу до війни» — це 8 історій не випадкових людей із креативної індустрії України, за участю редакції BESTIN.UA про те, яким вони запам’ятали свій останній мирний день. Це kind reminder кожному з нас про те, ким ми є насправді — учора, сьогодні, завтра. Короткі нагадування про те, що нехай візуально життя і розділилося на «до» та «після», воно все ще продовжує бути та існувати у одній плоскості. Життя все ще відбуваєтся, кожен день. І ми в ньому залишимося неодмінно, відбудувавши після закінчення нову, процвітаючу Україну і нових, щасливих нас. Як провели 23 лютого розповідають власник івент-агенства Вадим Келлєр, дизайнер Іван Фролов, видавець Поліна Неня, редактор Романа Бичкова, фотограф Владислав Томiк, засновник PR-агентства LADO Agency Ладiк Костандян та засновниця бренд-агентства повного циклу Busy Agency Яна Бучко.

 

Вадiм Келлер | KELLER PR&EVENTS

За день до війни ми разом із командою та партнерами вирішили зробити собі невеликий вихідний та провести його разом. Останній проект ми проводили в Relax Park Verkholy — там і залишалися до кінця дня. Я пам’ятаю наш спільний обід у найдрібніших деталях, обговорення про те, що війна в 21-му столітті неможлива, і що нас найближчим часом чекає всього лише інформаційна криза. Так само добре я пам’ятаю фінальну фразу, коли ми прощалися – «Принаймні все, що ми обіцяли нашим клієнтам цього сезону – виконали».

Того ж вечора я повернувся пізно вночі до Києва з якоюсь незрозумілою тривогою, заправив машину і вперше залишив її під будинком. Зайшовши додому ми чомусь склали дві валізи для власного спокою і зрозуміли, що на годиннику вже 04.00. До «того самого» дзвінка залишалася приблизно година.

 

 

 

Поліна Неня | BESTIN.UA

Раніше я би сказала, що це був важкий будній день, коли все, як в день сурка. 23 лютого ми прокинулися о 7:00, о 7:45 я і мої діти виїхали у школу, потім я відвезла Теєчку у садочок, після чого поїхала у Sandler на тренування і провела декілька зустрічей по роботі. Потім я зробила закупку продуктів, памʼятаю як декілька разів хтось говорив, що почнеться війна, але я категорично відмовлялася в це вірити, категорично! Я не залила бензин, не назбирала грошей, не мала плану. Єдине, що я зробила – зняла тисячу гривень, бо в мене не було готівки. Потім я забрала хлопців зі школи, і вони пішли на тренування. Теодор на бокс, Платон – на CrossFit. Потім забрала Теону і повела її на гімнастику, після чого ми всі разом дома повечеряли, я заколисувала дітей, лягла спати і вже засинаючи подумала про те, як я втомилася від цієї рутини, від цих підйомів, від мого графіку, від складної логістики, від того, що все на мені одній… Я засинала і думала, як би було добре завтра просто проспати і не піти у школу, нікуди не піти. Просто лежати весь день і просто відпочити.

Коли о 5:00 пролунав вибух, я оціпеніла. Я відмовлялася вірити і не рухалася до моменту, поки мій старший син після другого вибуху не забіг до моєї кімнати, наляканий і не прокричав «Мама, війна!»
— Синочок, я тебе люблю, все буде добре, заспокойся, давай нехай малі сплять, не будемо їх будити. А про себе подумала: Ну от, в школу ніхто сьогодні не їде.

Що я думаю сьогодні 2 травня на 68 день війни? Більш за все я мрію повернути свій графік, своє життя, свою рутину, свій Київ і свою Україну. А ще, щоб жодна мати не втратила своєї дитини та не пережила того, що зараз проживаємо ми.

 

 

 

 

Іван Фролов |  засновник та креативний директор FROLOV

За день до війни все було як завжди. 23 лютого здавався звичайним робочим днем. Він був повний планів, мрій та кроків до їх втілення. Як завжди, мій ранок тоді розпочинався о п’ятій, а вже о шостій я був на тренуванні. Після залу я попрямував до нашої студії та хабу, де в останні тижні перед війною ми активно готувалися до випуску нашої нової весільної колекції. Вихід першої FROLOV Bridal поставив для нас величезну планку. Кампейн колекції ми знімали у резиденції Президента України – Будинку з химерами. Сьогодні ми часто пригадуємо його, адже тепер там проходять дуже важливі державні зустрічі з Урсулою фон дер Ляєн і Борисом Джонсоном. Тому зйомки нашої наступної весільної колекції мали стати великим міжнародним проєктом. Для них з Нью-Йорка до Києва мала прилетіти відома художниця українського походження. Паралельно ми продовжували дослідження з історії української сексуальності.
Наша наступна велика колекція, яка мала вийти у вересні, присвячена саме цій темі. Ми розпочали велику роботу разом з українськими етнографами та науковцями, і вже планували експедицію в українські регіони. І це лише частина проєктів та колаборацій над якими ми працювали в той момент. Щоб встигнути все я працював до ночі. Приїхавши додому та прослухавши звернення Президента Зеленського я розіслав його всім своїм знайомим та друзям, які мають велику російську аудиторію. О другій ночі я пішов спати, не підозрюючи, що за три години ми прокинемося від вибухів по всій країні, і всі наші плани та мрії не матимуть значення, поки Україна не зупинить геноциду нашої нації та переможе у цій страшній війні.

 

Романа Бичкова | BESTIN.UA

За день до війни я вперше відчула весну. Січень пройшов нелегко і тоді, до кінця лютого, реальним здавалося тільки нове життя, яке ось-ось до мене підступало, але аж ніяк не війна. В неї я просто не вірила. Напасти на найбільшу країну Європи? Та ні, це неможливо.

BESTIN.UA ось-ось повинно було виповнитись 10 років, тож всі думки були про важливість березневого випуску. Ми мріяли новим масштабом. А в телеграм-чатах тим часом зароджувався новий бренд. Знайома з крієйторської індустрії запросила до контент-колаборації відразу за трьома проектами. Тоді я вперше зрозуміла, як мені подобається створювати з 0, і не тільки тексти — продукти теж. Мені належало розробити брендам назви. Було цікаво та хвилююче.

Війна застала мене в Одесі, куди я приїхала прочистити думки біля коханого моря перед весняним марафоном. Що я зараз відчуваю? Весь світ — великий жарт, у сумному чи філософському сенсі — вирішуйте самі. А творити ми продовжимо, і зробимо це голосно на всю планету! Тільки свободу свою на віки відстоимо. Все буде Україна!

 

 

 

Ладик Костандян | LADO AGENCY

За день до війни я читав інтерв’ю Юлі Пеліпас для британського Vogue. Там вона розповідала про свою систему життя, а локація для інтерв’ю була настільки круто оформлена з естетичної точки зору, що я навіть заскринив ці картинки як референс для майбутніх івентів. Це була, знаєте, така мить несподіванного натхнення

Плануючи дивувати киян новим сезоном PR-активностей, я монотонно працював в офісі та скаржився своєму партнерові в агентстві – Ілоні. З іронієй і сумом зараз згадую як розповідав їй, що не люблю, коли люди довго приймають рішення, та й взагалі всі стали надто одержимі страхом війни, через що стало складно будувати довгострокові плани. Не дивлячись ні на що, я більше не вірив у війну і до останнього переконував усіх навколо, що в 21 столітті це неможливо. Та ще й у центрі Європи.

За добу до війни я був впевнений у нереальностi того, що сьогодні, до мого суму, стало нашим повсякденним життям.

 

 

 

Владіслав Томік | BESTIN.UA

За день до війни… Я – в передчутті нових трамплінів, планів та мрій. 

В цей день я вперше зпродюсував зйомку і вдало зміг зкоординувати всі робочі процеси. То був важливий крок для професійного повштовху і я знав, що відтоді я можу відтворювати в кадрі все своє бачення. У нічь 23 лютого я замовив собі улюблену піцу додому, паралельно оброблював фото, а чати неслись з активною швидкістю – ми планували творчу подорож до Барселони з крутим проектом. Я відчував себе на своєму місці і з великою вдячністю заснув в передчутті нового наповненого дня. 

Нічь. 5:30. Дзвінок друга: «Влад, вибухи! Почалася війна!». Тоді я зрозумів, що моє життя відкладається у глухий кут шафи і починається нова жорстока реальність.

 

 

 

 

Яна Бучко | BUSY AGENCY

За день до війни як завжди горіли дедлайни та створювались мрії. 23 лютого був дуже активний і насичений робочий день, навіть не було часу читати будь-які новини. Мені нарешті призначили час для проходження інтерв’ю та відбитків пальців у  консульств на Баліі, тож я поїхала туди. Оскільки у зв’язку з тим, що захворіла на острові на ковід, прийшлось скасувати виліт до Києва, який мав бути в середині лютого, я віддала свій паспорт на продовження візи.

День, як і тиждень, був щільний. Ми планували 4 зйомки одночасно, які мали статися буквально через пару днів після старту війни, були на фінальному етапі планування розкладу нашого другого курсу «Бізнес у Моді в раках школи…», старт якого був уже в середині березня. Продали вже багато місць і мені важливо було швидше прилетіти. Також саме в цей день ми сформували план на 3 місяці вперед за проектом, до якого руки не добиралися близько 2-х років через ковід і постійну зайнятість. І це тільки 20% з того, що я тоді робила.

Рівно першого дня війни мені віддали паспорт назад, тільки летіти було вже нікуди.

Коли настали години Ч, треба було швидко зорієнтуватись як приймати рішення та вирішувати питання безпеки рідних віддалено. Тривожну валізку у мене зібрати можливості не було, отже теплі речі, гроші, документи – все в Києві. Кількома друзями з різних країн ми створили на другий день війни волонтерську платформу, яка спрямована на допомогу жінкам та дітям у релокації та вивезенні у безпечне місце, а також закордон. Тепер у цій організації близько 70 волонтерів з 15 країн з різними таймзонами та близько 200т волонтерів в Україні, які допомагали організувати вивезення, доставку, відповідали на термінові питання. До сьогодні за допомогою платформи було евакуйовано трохи більше 1000 осіб, включаючи дітей, оброблено понад 3 тис запитів в Інстаграм, зібрано інформації по більш ніж 27 країнах, так само за допомогою 20-ти англомовних перекладачів, які допомагали перекладати та доставляти інформацію як для зарубіжної аудиторії, допомогли підняти близько 3-х мільйонів доларів для допомоги українській армії, а також зібрали 30 тис. за допомогою друзів та знайомих на дрібну адресну допомогу в рамках запитів, які приходили по платформі.

Можу сказати, що за цей період дуже несподівано розкрилися людські душі і я щиро вдячна багатьом українцям за те, як вони самовіддано допомогли та допомагають усім, хто потребує, як обʼєднуются  і створюють неймовірне. Так само величезна любов і подяка до усіх моїх іноземних друзів та знайомих, які показали яким може бути людське серце у допомозі та співпереживанні, вони для мене стали величезним прикладом.