Ми вирішили розпочати цей рік із розмови про перемогу. Тому героїнею нашої обкладинки і головного інтервʼю січня 2025 стала Катя Садурська – вона встановила 7 світових рекордів у фрідайвінгу та шість разів ставала чемпіонкою світу. Катя – перша жінка у світі, яка досягла глибини 84 метрів у дисципліні «постійна вага без ласт», що є абсолютним світовим рекордом.
Спортсменка, яка народилася у Миколаєві вже 24 роки віддана професійному спорту і місії підіймати прапор України на головних пʼєдесталах світу.
Я дізналася про Катю побачивши в інтернеті приголомшливі фото, на яких тендітна жінка у великій воді підіймає наш прапор, а світові новини повідомили, що українка стала чемпіонкою світу з фрідайвінгу встановивши світовий рекорд. Незабаром з’явилася ще одна новина: Садурська знов встановила черговий абсолютний світовий рекорд, занурившись вже на 84 метри.
Ці новини глибоко вразили мене, а на цих фотографіях, я бачу щось більше, ніж просто спортивне досягнення. Ці світлини викликають дуже сильні емоції, адже вони про міць українського духу, вони про надію і незламність. І вони про глибину – у всіх її сенсах.
Я дуже добре памʼятаю, як плакала, коли вперше дивилася «Блакитну безодню» з Жаном Рено у головній ролі. Люблю цей фільм, і завжди вважала фрідайвінг драматичним, і навіть трагічним видом спорту, але в цьому інтервʼю Катя розповідає, що для неї це магічна практика. Це спорт, який допомагає не лише розширити фізичні межі, а й досягти внутрішньої гармонії, відкрити нові грані себе й відчути життя інакше.
Особливо хочу подякувати нашій команді, яка працювала над створенням цієї зйомки. Фотограф Владислав Томік, візажист Ігор Ігнатенко (Sandler Wellness Center), стиліст Максим Зубашич й усі, хто долучився до проєкту, створили щось справді особливе. Спортсменка, яка зазвичай одягнена в гідрокостюм, у цій фотосесії постала як справжня ікона стилю, представляючи образи від українських брендів.
Це інтервʼю і ці фото, безумовне натхнення і доказ того, що перемога — це не лише гучні досягнення і атомні звички, це і мʼяка сила краси, впевненості, наполегливості, вірності своїй справі і любові до життя.
Це перша обкладинка для Каті, і це дуже особливий проєкт для всіх, хто над ним працював.
З Новим роком перемог.
В якому місті ви народилися. Чи можна уявити, що скоро там буде вулиця названа на честь української чемпіонки – вулиця Садурська?
Я народилася в місті Миколаїв і жила там майже 15 років. Після переїхала в Київ, а потім у 2012 році я остаточно залишилась у Харкові. Це все було пов’язано із заняттями синхронним плаванням.
Мені здається, що місцевої підтримки у мене більше в Харкові, ніж у Миколаєві, тому що моє становлення відбувалося вже там, а не в місті, де я народилася. Хто знає, це ж залежить не від мене, а від людей і наскільки це буде релевантно, але це було б прикольно. Я не проти.
Я насправді не можу собі уявити як жінці може спасти на думку стати фрідайверкою, пірнальницею?
Добре питання. Насправді я ніколи не мріяла про щось подібне, але все це через велику, сильну і щиру любов до води. Оскільки я вже сказала, що народилася у Миколаєві, а це досить близько до моря. Коли я була маленька, ми з мамою майже щороку їздили на Кінбурнську косу, там я і закохалася у водну стихію. Відтоді, з п’яти років, я намагаюся слідувати цій своїй пристрасті, любові. Практично все, чим я займаюся, якимось чином пов’язане з водою. З восьми років я займалася синхронним плаванням. Почала в Миколаєві, потім переїхала до Києва і вже в складі київської команди потрапила до збірної України – спочатку юніорської, потім основного складу. У складі збірної ми творили історію. На початку ми займали 8-7 місця у світі, а коли я завершила кар’єру, ми були 3-4 у світі і вигравали медалі чемпіонатів світу, кілька разів ставали чемпіонками Європи. Дуже важко було, але ми таки відібралися і представили Україну на Олімпійських іграх в Ріо і навіть мали шанс поборотися за бронзу. Через особливості виду спорту нам не вдалося перемогти, але це був неймовірний досвід і це була фундаментальна база перед тим, як перейти до фрідайвінгу. На той момент, у 2017 році, коли я закінчила кар’єру, я вже спробувала фрідайвінг, і мені це досить добре вдавалося. Вперше я спробувала його десь у 2013 році, але тоді відклала на поличку як заняття, до якого повернуся вже на спортивній пенсії і одразу, як тільки я вийшла на цю спортивну пенсію, скажімо так, я повернулася до фрідайвінгу, і для мене досі загадка, як це розвинулося в щось таке велике і потужне.
Що вас надихнуло? З чого все почалося? Скільки вам було років? Де ви робили перші кроки?
Десь у 2012 році, можливо навіть раніше, про нас, нашу збірну, вийшла стаття в якомусь профільному журналі, у тому ж журналі була стаття про чемпіона з фрідайвінгу Олександра Бубенчикова. Я вперше почула про цей вид спорту, побачила його, і мене це дуже зацікавило, так само як зараз хтось може дивитися на мене – так і для мене тоді Саша був якоюсь надлюдиною. Це було щось нереальне і цікаве. Я просто підписалася на нього в якійсь соцмережі, і з того часу фрідайвінг з’явився в моєму інформаційному просторі.
Через кілька років мене запросили на конкурс з підводної фотографії як модель, але я не встигла прийти вчасно через тренування з синхронного плавання. Проте я все-таки прийшла пізніше і познайомилася з фрідайверами. Ми дуже цікаво поспілкувалися, і вони запросили мене на тренування. Уже наступного дня я спробувала затримувати дихання, і, як я казала, результати були дуже класні. Я затримувала дихання на 5,5-5,37 хвилини на першому тренуванні, але важливішим було не це, а те, як я себе відчувала всередині. Це була така тотальна тиша, перший раз, коли я не чула жодного внутрішнього монологу навіть якийсь час після того, як вийшла з басейну. Це було як майндфулнес-медитація, дуже яскравий досвід і я вирішила, що хотіла б займатися цим ще.
Це було в Харкові, коли у мене з’явилася можливість більше часу приділяти тренуванням із занурення, друзі, з якими я познайомилася на початку, постійно запрошували мене на змагання, але я їм постійно відмовляла, бо у мене були свої пріоритети. Як тільки у мене з’явилася можливість, я поїхала до Польщі і встановила перший національний рекорд у басейні – 175 метрів. Я зрозуміла, що є потенціал у цьому. Звичайно, мені довелося пройти через злети і падіння, це був довгий трансформаційний шлях, але він не був таким легким, як може здатися. Бекграунд синхронного плавання мені дуже допоміг, але були й інші виклики – внутрішні, психологічні. Фрідайвінг був як вчитель, психотерапевт, друг, інструмент для внутрішньої роботи і зростання.
Перше занурення на глибину я зробила на кар’єрі під Житомиром. Було дуже холодно і темно, але мені потрібно було зануритися, бо я була дуже вмотивована. Я пірнула на 10 метрів, але це був не найкращий досвід – було страшно. Потім через кілька тижнів я пройшла свій перший курс навчання в Одесі. Зазвичай курси там не проводяться, бо умови не найкращі для навчання: багато стресових факторів – хвилі, температура, щоб знайти необхідну глибину, потрібно далеко плисти. Після цього курсу, де я пірнула на 17 метрів, мене запросили на змагання. Мій знайомий фотограф запросив мене на Кариби, на Бонейр, знімати спробу світового рекорду і я вирішила поїхати.
17 метрів – це не та глибина, з якою зазвичай їдуть змагатися, це початковий рівень, але мені було дуже цікаво і я поїхала. За 10 днів змагань я досягла 41 метра закохалася в глибину, в океан. Це було одне з найкращих місць для пірнання, з того часу у мене особливі почуття до Карибського моря.
Скільки років ви вже цим займаєтеся? Скільки часу в день на це витрачаєте?
Якщо говорити про фрідайвінг, не враховуючи епізодичних знайомств із цим видом спорту, то на постійній основі я займаюся ним з 2017 року, тобто вже 7 років, зараз пішов восьмий, але я враховую і попередній спортивний досвід, адже в спорті я з восьми років, і це вже 24 роки.
Скільки часу в день я витрачаю на фрідайвінг? Це залежить від етапу підготовки: якщо це базовий етап, то це 1 – 2 тренування на день, тривалістю до двох годин. Окрім тренувань, потрібно ще й відновлюватися, тому немає сенсу робити їх занадто часто, оскільки треба дбати про нервову систему. Перетренування може вплинути гірше на результат, ніж недостатнє тренування. Під час сезону тренувань на глибині також можуть бути 1 – 2 на день. Ранкова сесія у воді займає до години-півтори, а ввечері я додаю суху сесію: загальнофізичну підготовку, зал, йогу, стретчинг або ментальні вправи, такі як візуалізація і медитація.
Порівняно з синхронним плаванням, де ми проводили у басейні чи залі з 7 ранку до 6 вечора, фрідайвінг займає менше часу, але інтенсивність навантаження не менша, інколи здається, що моє тіло готується до Олімпійських ігор. Якщо говорити про глибину, то після одного занурення мені може знадобитися один-два, а то й три дні на відновлення.
Який звичайний графік у Каті Садурськоі?
Мій графік залежить від того, де я перебуваю і на якій фазі підготовки. Ближче до змагань я практично повністю зайнята фрідайвінгом, відновленням і підготовкою. Часто енергії на інші справи не вистачає, і я обмежуюся розв’язанням одного питання за день, наприклад, купівлею квитків, бо це дійсно дуже нервозатратна історія.
У міжсезоння або під час басейнового сезону, коли готуюся до чемпіонатів світу, я можу поєднувати фрідайвінг з іншими заняттями. Останні роки я займалася онлайн-коучингом, іноді офлайн-курсами, але дуже рідко. До війни я активно проводила тренування в Харкові та працювала над своїм брендом купальників SАО, який відкрила в 2020 році. Я робила перші кроки як підприємець і мала багато ідей щодо розвитку бренду, але війна змінила плани – я опинилася в Єгипті, де часу і енергії на розвиток бренду стало менше.
Тим паче фрідайвінг став більш професійним і займає практично весь мій час. Проте у мене все ще є багато ідей, і мені дуже хочеться їх усі реалізувати у цьому бренді. Звичайно, моє бачення сильно змінилося з часів, коли я почала цю справу. Зараз я намагаюся знайти способи хоча б мінімально підтримувати роботу бренду, щоб у майбутньому, коли буде більше часу та можливостей, повернутися і повноцінно присвятити себе його розвитку. Я пишаюся тим, що навіть попри те, що я не можу багато працювати над брендом, ми все одно продовжуємо існувати. Є люди, які мені допомагають, і постійні клієнти, які повертаються і купують. Їхній фідбек нагадує, що закриватися не можна – це було б надто легко. Тому зараз у мене такий виклик – поєднати життя і спортивну діяльність, бо це все дуже цікаво, і я хочу цим займатися.
Ми коли познайомилися, я говорила вам – що один з моїх найулюбленіших акторів це Жан Рено і особливо в фільмі «Блакитна безодня». Ви бачили фільми на цю тему, який ваш найулюбленіший?
Насправді «Блакитна безодня» – це теж мій улюблений фільм про фрідайвінг. Можливо, він не стільки про фрідайвінг з технічної погляду, скільки з художньої, бо його цікаво дивитися. Саме через цей фільм, і не тільки через історію, але й через його кінематографічність, багато людей почали займатися фрідайвінгом.
Ще серед улюблених – практично всі короткометражні роботи про фрідайвінг, де багато уваги приділяється драмі. Ці ролики можна знайти на YouTube. Вони надихають не менше, ніж «Блакитна безодня», і з художньої точки зору дуже цікаві.
Чомусь більшість з цих фільмів з трагічним фіналом, чому так?
Є багато інших фільмів, але в багатьох із них дійсно трагічні фінали – акцент на драмі та небезпеці. Це, мабуть, правила індустрії – людей чіпляє трагедія і ризик, хоча насправді, якщо все організовано правильно і дотримано всіх норм техніки безпеки, фрідайвінг дуже безпечний. Це приємне заняття, корисне як для фізичного, так і для ментального здоров’я.
Можливо, це стане викликом – зняти фільм, який покаже іншу сторону фрідайвінгу: не страшну, де люди втрачають свідомість або ризикують життям, а магічну сторону і внутрішні перетворення, які відбуваються під час занурень. Фрідайвінг зараз у тренді, знімається багато контенту, виходить чимало фільмів. Тож чому б і ні? Можливо, в Україні теж знімуть щось подібне.
Розкажіть про свої амбіції, ви вже встановили світовий рекорд, ви найкраща в Україні, що далі?
Ну, скажімо так, останні кілька років моя основна мотивація – це представляти Україну на міжнародній арені якнайкраще. Це співпало з моїм нереалізованим потенціалом як спортсменки. Хоча внутрішньо я вже попрощалася з великим спортом і вважала, що перебуваю на спортивній пенсії, як казала вище, але життя розпорядилося інакше, і я дуже вдячна за обставини, які дали мені можливість повернутися у воду і спорт. У мене все ще є цікавість, і я слідую за нею.
Цього року в мене багато планів. У травні відбудеться басейновий чемпіонат світу. Минулого року я відібралася на Всесвітні ігри – це ігри для неолімпійських видів спорту, і вперше там буде представлений фрідайвінг. Для мене велика честь представити Україну у такому обмеженому складі – всього 8 дівчат і 8 хлопців з усього світу, це дуже цікаво, адже це не лише мій розвиток, а й розвиток фрідайвінгу.
У фрідайвінгу є олімпійські амбіції, і мені було б цікаво взяти участь в Олімпійських іграх ще раз, але вже в іншому водному спорті. Також мені хотілося б зануритися глибше. Останні рекорди, які я встановила, були далеко не на межі. Просто це був кінець сезону, я трохи виснажилася, але відчувала, що є запас. Якщо змінити підготовку, є можливість пірнути глибше. Подивимось. Фрідайвінг дуже непередбачуваний, як і життя. Моя основна мотивація – це цікавість і розкриття свого потенціалу.
А поза межами професії, про що мріє Катя?
Я мрію про життя в сім’ї, в комфорті. Я мрію про дітей, про справу, яка приносить мені задоволення. Насправді я нічого сильно не планую, бо все постійно змінюється: обставини, моя внутрішня наповненість. Я сильно трансформуюся особистісно, і якщо порівняти мене зараз із собою 2022 року чи навіть минулого року, це дві різні людини. Постійно змінюються пріоритети, але, так, як я вже казала, основна моя мотивація – це цікавість. Мені цікаво отримувати різний досвід – як матері, дружини, творчої особистості. Не знаю, можливо, брати участь у розбудові країни, застосувати свій досвід у трансформації, можливо, у спортивній сфері. Завжди вистачає чим займатися, і важко сказати, про що я мрію конкретно. Я відкрита до нового досвіду. Зараз відчуття, що я перейшла на інший рівень, і досі намагаюся адаптуватися, зрозуміти, які можливості є тут і чим я можу бути корисною з усіма своїми досягненнями і досвідом. Ці трансформації – результат пережитого досвіду, який я навряд чи отримала б на суші.
Хто вас підтримує у ваших прагненнях і мріях, хто ті люди які завжди поруч з вами?
По-перше, найголовніша опора – всередині мене, на глибині, особливо за сотню метрів, нема на кого спиратися, окрім як на себе. Наступна найважливіша людина – це моя мама. Вона дала мені всі можливості, хоча це було важко, особливо у 90-ті, коли вона виховувала мене сама разом з її батьками. Це були нелегкі часи, але вона створила всі умови для мого зростання і розвитку, за що я їй дуже вдячна. Вона досі вболіває за мене, і я відчуваю її любов, що є найважливішим, що можуть дати батьки.
Дуже підтримує мене мій чоловік. Останнім часом ця підтримка трохи трансформується, але я не була б тією, ким є, якби не його підтримка. Він там тримає тил у Харкові, поки я досліджую нові території під водою.
Ну звичайно, мої друзі їх дуже багато по світу і в Україні, учні, мої студенти – це люди, яких я треную і які мене дуже мотивують. Вони підтримують мене, і я неймовірно щаслива, що багато чому навчаюся у них. Мої тренери, навіть попри мій досвід, навчили мене багато чого і зробили мене тим, ким я є.
Також багато підтримки я отримую в соціальних мережах від незнайомих людей. Це дуже приємно і до цього неможливо звикнути, але я розумію, що мій вплив відчувається навіть на великій відстані. Я це ціную.
Для багатьох 2024 рік став складним емоційно, яким він був для вас і які очікування від 2025
Для мене насправді, 2024 рік вже не був настільки складним емоційно. Напевно, складнішими були 2022 і 2023 роки, можливо, через те, що я більше часу проводила у Харкові і намагалася поєднувати інтенсивні тренування з виживанням. Основним челенджем цього року була відстань від дому, але я свідомо зробила вибір на користь тренувань, і, судячи з усього, це дало свій результат. Були трохи інші емоційні виклики, але, напевно, я вже якось адаптувалася до цієї реальності. Вже просто немає сил емоційно реагувати на все, я, як і більшість українців, вже просто немаю сил емоційно реагувати на все, тому зосереджуюся на теперішньому моменті і на тому, чим можу бути корисною зараз.
16 грудня вже минулого року ми організували зйомку з вами, це буде ваша перша обкладинка?
Так, зйомка була класна, дуже приємна. Якщо говорити про всеукраїнський рівень, то так, це моя перша обкладинка, але, здається, у 2012 чи 2013 році в мене була обкладинка в миколаївському журналі «Ніколаєв». Там я була в образі снігуроньки від якогось миколаївського дизайнера. Одяг, на мою думку, мені не дуже підходив, у мене є набагато кращі фото, але це був прикольний досвід. До речі, там також зняли мою маму. Звичайно, ця наша обкладинка – зовсім інший рівень, більш професійний. Дякую вам за таку можливість.
Чи були у вас особливі емоції зніматися в одязі українських дизайнерів, що це для вас – постати в іншому амплуа, з макіяжем, зачіскою, коли вас вдягає стиліст і фотографує модний фотограф?
Насправді все було дуже гарним: і люди, і одяг, і результат. Все, що створили візажист, майстер по волоссю, стилісти та фотограф, було чудовим і в процесі я була в якомусь потоці, так само як і під час занурень – тут і зараз, без додаткового хвилювання. Було цікаво і класно, я відчувала себе собою. Можливо, це через досвід зйомок: і творчих, і комерційних. Останнім часом це були переважно підводні зйомки. Я працювала з великими командами закордоном, але в Україні це мій перший такий досвід у головній ролі. Мені сподобалося, і я б хотіла повторити.
Мені важливо спитати вас про Україну – ви багато часу проводите закордоном на тренуваннях і змаганнях. Яким ви бачите ставлення ваших колег до ситуації в нашій країні?
Звичайно, в перший рік було набагато більше уваги та підтримки, але я можу сказати, що є люди, які залишилися в позиції і активно підтримують Україну навіть зараз. Мої перемоги саме про це, вони нагадують про те, що відбувається в нашій країні, в моменти, коли підіймається прапор, і коли треба співати гімн – на щастя, цього року це сталося двічі на Чемпіонаті світу і це було дуже емоційно. Зі мною плакали ще кілька людей, може, не плакали, але точно емоційно прониклися, підходили й казали, що це велика справа. Я не знаю, як це виглядало ззовні, я не звертала увагу на реакцію людей, бо була в моменті, але так, напевно, ці наші історії — це така м’яка сила, яка нагадує про важливе, про правду, за яку ми боремося, про свободу, яка, на жаль, не дається нам просто так, і про те, що ми сильні, але з допомогою наших партнерів і друзів ми сильніші. І, звісно, на третій рік повномасштабного вторгнення важко утримувати увагу до нашої війни, бо у всіх своє життя, всі рухаються далі, у всіх свої проблеми, і в світі багато чого відбувається, але саме через наші особисті кейси, наші історії ми можемо продовжувати залучати світ до допомоги.
Чи були у вас конфліктні ситуації зі спортсменами з сусідньої країни?
Ні, у мене не було конфліктних ситуацій із спортсменами з сусідньої країни під час змагань. Я намагаюся зберігати дистанцію, щоб сконцентруватися на своїх цілях і не розпорошувати увагу.
Чи є у вас можливість нагадувати світу про те, що проживає наша країна?
Так, звичайно. Як тільки у мене з’являється можливість, я нагадую про контекст, у якому ми живемо, про виклики, які перед нами стоять. Усі досягнення – це подвійна робота: справлятися не лише зі складностями підготовки у фрідайвінгу, а й з виживанням і адаптацією до нових умов. В усіх інтерв’ю я намагаюся передати цей контекст. В особистих розмовах з іноземцями також розповідаю про реальність з перших вуст, щоб люди могли краще зрозуміти, що відбувається.
Хто ви за знаком Зодіаку? Питаю, бо мені цікаво звідки в такій тендітній жінці стільки сили духу і витримки.
Я Рак – водний знак Зодіаку, і Мавпа за східним календарем. Мені здається, що велику роль у цьому відіграла моя мама, яка теж Рак. Вода – наша стихія, і змалечку я знала, що це моє. Вода стала моїм орієнтиром – коли я не знаю, куди йти, я йду до води і слідую за нею.
Наскільки корисні такі якості, я про витривалість і силу духу, чи можна їх розвинути?
Мені здається, що в кожного українця їх більше, ніж у середньостатистичного жителя нашої планети. Я виросла в Україні, народилася в 90-х, жила в Миколаєві, пройшла школу олімпійського спорту і вижила. Небагато хто витримає подібний шлях. Насправді це така школа життя і це для мене диво — як мені вдалося його пройти, але я думаю, що надважливе, це внутрішня відповідальність, яка була в мене з дитинства і я просто не могла собі дозволити здатися, це і про синдром відмінниці теж. Плюс цікавість: а що далі? Кожного разу ти проходиш через ці складнощі, отримуєш якийсь результат, потім забуваєш про ці складнощі, і з’являється простір для нового, і ти знову в нього пірнаєш, і знову. Це такі цикли. Зараз я вже трошки по-іншому їх сприймаю, не так емоційно, можливо, не так виснажуюсь, бо є досвід, розумієш, що і це пройде. Є важкі, складні моменти, є дуже прекрасні, коли все працює, і це прям магія, коли важка робота вже позаду, і все ще потрібно це реалізувати, те, що не відпрацьовано, і коли воно спрацьовує, це дійсно магія. Дух і витримка — це просто інструменти, одні з багатьох для досягнення ваших цілей у цьому житті. Мені цікаве життя і кожен з нас є творцем реальності.
У контексті вашого життя, в контексті всіх проблем які зараз проживає абсолютно кожен українець – розкажіть як знайти сили не здаватися.
По-перше, потрібно дбати про фізичний стан, про здоров’я: займатися спортом, проходити обстеження організму, не запускати себе, працювати з ментальним здоров’ям. Насправді наш внутрішній стан дуже сильно залежить від нашої фізіології. Повірте, багато проблем можна вирішити просто правильним способом життя – це здоровий сон, харчування, фізична активність, корисні соціальні контакти, навчання. Тобто, рух життя — це рух і треба частіше фокусуватися на тут і зараз, бо насправді ніхто не знає, як воно буде, і не забігати сильно в майбутнє. Звісно, треба про нього думати, але ми його не можемо передбачити, ми можемо його створити в теперішньому моменті. Крім того, слухати себе — це дійсно те, що робить нас щасливими. Коли ми чуємо свій голос, ми його дослухаємося, це дійсно те, що працює. Краще за нас ніхто не знає, що є для нас правильним у цей момент.
Я щиро бажаю вам здійснення всіх ваших мрій, і я дуже хочу, щоб ви підіймали наш прапор з першого місця завжди, стільки, скільки у вас буде бажання і сил, але ви вже, безумовно, стали легендарною українкою!
Поліно, я щиро вдячна вам за це інтервʼю і за обкладинку. Не знаю, наскільки мені вдалося передати все, що я думаю, і витягнути на поверхню, але я сподіваюся наша розмова комусь допоможе знайти в собі сили продовжити рух вперед. Всім нам бажаю найскорішої перемоги. Це головне.
Модель: Катерина Садурська (@sadurskaterina)
Фотограф: Владислав Томік (@tomiichek)
Стиліст: Максим Зубашич (@maxzubashych)
Асистент стиліста: Володимир Присяжний (@prysyazhnyi)
Візажист: Ігор Ігнатенко (@ignat.beauty)
Стиліст по волоссю: Руслан Захарченко (@studio_rus.ukraine)
Ретушер: Аліна Онишків (@alina.artbabe)
Гафер: Максим Демченко (@dem4enko_max)