Останній Тиждень Моди в Парижі для українських дизайнерів відзначився великою кількістю красивих перемог – бренд Юлії Пеліпас Bettter.us був вперше представлений на LVMHPrize, Світлана Бевза вперше провела показ Bevza у рамках офіційного розкладу PFW, а головний поціновувач вінтажу Діана Ставніцер вперше представила свій власний fashion-проєкт Di Stavnitser. А ще Litkovska та їх постійна присутність у розкладі останні 5 років, безумовний успіх бренду FROLOV після кожної презентації та інші гучні приводи пишатися «нашими», яких в Парижі через війну в Україні, стало справді багато.
За декілька місяців до цього головний редактор BESTIN.UA вирушила до Франції з метою побудувати власний діалог з містом, натомість отримавши більше, ніж тоді бажала.
Кожен, хто приїжджає сюди, має історію. Париж, взагалі, про історії – від першого до останнього округу. І навіть здається дивним, що в його аеропортах у нас досі запитують паспорт, а не життєвий досвід. «Чи достатньо ви прожили для Парижу? Маєте, що розповісти його віковим стінам?». Натомість схожі питання вона поставила п’ятьом молодим та талановитим українцям, які не плануючи, але все ж таки невипадково опинились в Парижі під час великої української еміграції рік тому – музикальному продюсеру Mazhora (Володимир Мажора), маркетинг-директору ЦУМ Київ Марусі Коваль, моделі Вікторії Яровій, дизайнеру Риті Молчановій та fashion-фотографу Анні Озерчук. Кожен з них проїхав 2609 км болю, страху та розчарувань, щоб зустріти нову весну. З цього ми й почали.
Пʼять українських митців про своє життя в Парижі, спогади 24 лютого, людей навколо, війну та плани на «завтра».
Фото: Микита Найда
Текст: Романа Бичкова
Маруся Коваль
Як розпочалося твоє 24 лютого? Розкажи про події та думки того дня.
24 лютого я прокинулася з чоловіком та дітьми у Варшаві. Останній мирний тиждень у Києві виявився для мене дуже важким, я практично жила в стрічці новин. Щоб зняти напругу, ми вирішили перевести дітей на онлайн-навчання і на якийсь час виїхати до Європи. Тож, за день до початку війни, ми виїхали до Польщі, не маючи уявлення, що не зможемо повернутись. Наш ранок почався з телефонних дзвінків, що безперервно лунають, від родичів, друзів, колег. Основні думки були зайняті тим, як і чим допомогти близьким.
Чому фінальною точкою обрала Париж? Як будуєш нове життя там?
Для мене Париж завжди був містом, де здійснювалися мрії: тут мій чоловік зробив мені пропозицію, сюди я приїжджала святкувати свій день народження та останній Новий рік. Тут, у найкращих універмагах та концепт-сторах, я шукала натхнення, коли відчувала нестачу сил у роботі. Відвідавши це місто уперше, в 15 років, я закохалася у його неповторну атмосферу, культуру, архітектуру. У Парижу є свій певний вайб, і якщо тобі вдалося його «зловити», навряд чи він колись тебе відпустить.
Хто тут поруч з тобою? З якими людьми прагнеш спілкування?
Мені здається, у Парижі в цей час сформувалося одне з найсильніших ком’юніті українців. Фотографи, дизайнери, маркетологи, журналісти, представники креативної індустрії — із зрозумілих причин, обирають саме це місто. Деякі вже успішно знайшли собі роботу, інші реалізовують нові проєкти або продовжують працювати онлайн, як я. Париж абсолютно позбавляє тебе відчуття ізольованості. Тут завжди є з ким зустрітися та кого обійняти, що особливо важливо та цінно зараз.
Ти порівнюєш Францію та Україну? За чим сумуєш найбільше і в чому різняться наші національні ідентичності?
Різниця у ступені відкритості. Французи — досить закрита та консервативна нація, яка не впускає до свого кола малознайомих людей. А ще, за сервісом. Вони звикли проводити свій час у чергах на зустріч до лікаря чи до соціального співробітника. У цьому ключі я сумую за швидким та якісним сервісом у клініках, банках, ресторанах, салонах краси тощо. Україна в цьому плані розвинута, прогресивна і цифрова країна.
Які плани на найближче «завтра»?
З найближчих планів вивчити французьку.
Анна Озерчук
Як розпочалося твоє 24 лютого? Розкажи про події та думки того дня.
Почалось з дзвінка батька о сьомій ранку.
Із загальновідомих опцій «бий, біжи, завмри» я обрала завмерти — просиділа півдня на кухні. У стані шоку, але без паніки. Сходила до магазину, перевірила бомбосховище в будинку, спакувала тривожну валізу. Потім зідзвонилась з подругою, зустрілись в мене, що було кращим рішенням. Так і провели перші 1.5 місяці війни разом.
Чому фінальною точкою обрала Париж? Як будуєш нове життя там?
Взагалі, першою точкою був Львів. За місяць вирішили їхати в Берлін, але внутрішній стан підказував, що то не моє. Поговорила з подругою, вона запропонувала їхати в Кани до неї, і я відчула імпульс. Зустрілись в Парижі, а ось в Кани вона вже поїхала без мене. На другий день я просто вирішила лишитись і все. Хоча б на місяць, для початку. Цьому немає логічних пояснень, просто таке в нас зараз життя – приймаєш найважливіші рішення миттєво. Це абсолютно моє місто. Єдине, крім Києва, де я можу жити. Поки що так.
Хто тут поруч з тобою? З якими людьми прагнеш спілкування?
Я продовжую робити свою улюблену роботу, як і раніше. Звісно, дуже сумую за родиною та близькими друзями, але зараз в Парижі багато чудових талановитих українців, і я маю дуже комфортне коло спілкування. Тут питання не в кількості, а в якості та у самовідчутті. Я не почуваюсь самотньо у Парижі, навіть наодинці.
Ти порівнюєш Францію та Україну? За чим сумуєш найбільше і в чому різняться наші національні ідентичності?
Найбільше сумую за можливістю пересуватись містом на авто — тут це майже неможливо через затори та паркування; за близькими; за тортиком з Milk Bar.
Але дуже радію, що мої друзі так люблять Париж та навідуються в гості. Це місто невпинного ритму, краси, любові, творіння. Тут живеш у вирі подій, а це добре вчить розставляти пріоритети.
Які плани на найближче «завтра»?
Жити тут і зараз. Здається, ми всі вже затямили, що не потрібно відкладати щось на «найближче завтра».
Mazhora
Як розпочалося твоє 24 лютого? Розкажи про події та думки того дня.
Почалося моє 24 лютого в Нідерландах, бо за 10 днів до цього я вилетів з України. Що цікаво, поїздку спланував несподівано, бо тільки наприкінці листопада повернувся з Парижа, але чомусь не сиділося на місці… Також, було багато снів про те, що треба їхати… Так все і склалося. Ці почуття, здавалося б, навіть на відстані важко пояснити і передати, це можемо тільки ми, українці, ніхто крім нас цього не зрозуміє… Мені дуже пощастило, бо я слухав свою інтуїцію і не чинив опір внутрішньому голосу.
Чому фінальною точкою обрав Париж? Як будуєш нове життя там?
Вибір був очевидний (хоча я також мешкаю і в Нідерландах). До Парижа мене неодноразово «заносило» ще з 2019 року: я виступав тут з Аліною Паш (ми робили прем’єру нашої англомовної колаборації), сюди переїхали багато моїх близьких друзів, тому я навідувався в гості, ну і, звичайно ж, Paris Fashion Week! Для мене мода і музика завжди йдуть пліч-о-пліч, я 50% аудіал і 50% — візуал. Тому місто я вже знав добре.
Взагалі, друзі — це перша причина. Після того, як проходиш через безліч вимушених трансформацій, тобі потрібне твоє коло спілкування, підтримка! Я думаю, що після пережитого вже не важливо, з чим зіткнешся тут. Останнім часом ми жартуємо з Вікою (Вікторія Ярова, українська модель, також героїня обкладинки — прим.ред), що у нас сформувався новий майндсет toxic positivity, тобто все погане, що б не відбулося, ми вміємо зараз перетворити на позитив.
Хто тут поруч з тобою? З якими людьми прагнеш спілкування?
Моє ком’юніті – це шалено красиві, талановиті та зайняті своїм життям люди, які надихають і мене. Навколо мене і моделі, і стилісти, і дизайнери, і фотографи, і бізнесмени. Кожен робить свій внесок, кожен навчає одне одного.
«Скажи мені, хто твій друг, і я скажу тобі, хто ти» — за цим принципом я живу. Наше оточення має мотивувати нас, рухати в правильне русло і ми самі повинні виділяти себе з усіх і критично оцінювати ситуацію, щоб залишатися собою, наводячи лад у думках.
Мій особистий лайфстайл — це пескетаріанство (8 років), спортивні заняття, піші прогулянки/пробіжки та щоденна робота над музикою для себе та інших артистів. Скоро вийде новий ЄР Мішель Андраде «Неприховане», який я не тільки спродюсував, але й для якого вперше писав тексти українською, тому я дуже схвильований нашою колаборацією!
Ти порівнюєш Францію та Україну? За чим сумуєш найбільше і в чому різняться наші національні ідентичності?
Я вважаю, що до Парижа треба їхати стійким людям. У багатьох тут їде дах, багато хто гуляє без втоми. Місто ніколи не спить, але дуже легко втратити себе в цьому, тому дуже важливо не бути ласим на cheep thrills. Тут багато драми, багато стресу, багато непривітних офіціантів, але якщо посміхнутися їм, то у відповідь отримуєш позитив. Тут люблять особистість і унікальність, потрібно швидко думати і бути скрізь одночасно, за це я люблю Париж.
Порівнювати країни — це все одно що порівнювати себе з іншими людьми… Марнування часу! Досить! Давайте просто жити та приймати реальність. Франція має велику історію, це зовсім інший світ/соціум. Він не гірший і не кращий, він просто інший. Було б нудно, якби все було однаковим, чи не так?
Які плани на найближче «завтра»?
План один – творити, адже творчість нескінченна, ми живемо зовсім недовго, але наша спадщина — вічна. Я більше не хочу планувати, та й ніколи не планував. Світ такий крихкий, все може змінитись у секунду. Я живу зараз.
Ріта Молчанова
Як розпочалося твоє 24 лютого? Розкажи про події та думки того дня.
Я була вдома, в Одесі, з мамою. О 5-й ранку мене розбудив мій кіт. Потім крізь сон почулися вибухи. Звичайно, спочатку не зрозуміла, що відбувається, але інтуїтивно відкрила новини…
Пригадую, побігла до мами, яка також почула вибухи, але навіть не збиралася вставати. Знаю, звучить дивно, але за день до початку війни ми втратили мою бабусю, і на той момент ще мешкали особисте горе.
Важко згадати емоції, я перебувала у стані постійного шоку. Але думок тікати — не було. Насамперед зібрала команду, разом ми поїхали до нашого шоуруму, щоб зібрати товар, і бути готовими до будь-яких несподіванок.
Чому фінальною точкою обрала Париж? Як будуєш нове життя там?
Про Париж я мріяла давно, з 16 років. І поїхала туди, насправді зовсім не через війну. Вона просто підсвітила важливість принципу «тут і зараз».
Очікувань чи розчарувань у мене не було – я чудово знала, куди їду. І, загалом, я дуже толерантна людина до будь-яких національних особливостей, бо до цього встигла пожити в кількох країнах і багато чого бачила. Я щаслива бути тут.
Хто тут поруч з тобою? З якими людьми прагнеш спілкування?
Звичайно, здебільшого я спілкуюся з українцями, здебільшого навіть з одеситами. Є в компанії кілька французів. Всі ці люди про розвиток, творчість, інтелект.
Прагнення «збирати своїх» — я не маю, оскільки поняття «свої» для мене широке, таких людей можна зустріти скрізь, це не про національність.
Ти порівнюєш Францію та Україну? За чим сумуєш найбільше і в чому різняться наші національні ідентичності?
Українці — працездатні, працелюбні, гнучкі та винахідливі. У цьому ми сильно відрізняємося від європейців, розпещених гарним життям та відносною відсутністю проблем. Французи живуть за правилами, їм так простіше, легше, звичніше. Ми знайдемо вихід звідусіль, і самі напишемо нові правила до всього.
Загалом, український соціум легший на піднесення, що також важливо. Потреби порівнювати менталітет у мене немає зі зрозумілих причин. Я взагалі давно перестала порівнювати. З будь-якими особливостями треба вміти миритись, це єдиний шлях, якщо хочеш жити в іншій країні.
Єдине, за чим сумую – відчуття вдома. Одесити зрозуміють. Ну і за магазинами, що працюють до 22:00 (сміється).
Які плани на найближче «завтра»?
Насолоджуватися моїм «сьогодні».
Вікторія Ярова
Як розпочалося твоє 24 лютого? Розкажи про події та думки того дня.
Я була у Києві 24. Прокинулась від дзвінка о 5:34. Одразу поїхала на заправку, залити бак. Потім бомбосховище і 5 днів за кермом в дорозі. Зараз ці спогади втратили той емоційний градус, здається, все трапилось уві сні.
Але я все ж таки опинилась у Польщі. І це абсолютна реальність.
Чому фінальною точкою обрала Париж? Як будуєш нове життя там?
Перший місяць я провела у Варшаві. Потім були Норвегія та Італія.
Париж не був моєю метою, зовсім не хотіла тут жити. Я просто приїхала на зйомку і залишилась у подруги. На пів року це місто стало моєю базою. Але навіть за цей час я багато подорожувала. При нагоді завжди зустрічалась з українцями.
Хто тут поруч з тобою? З якими людьми прагнеш спілкування?
Я відчувала себе щасливою у Парижі. Навесні він дав мені багато сил на емоційне та фізичне відновлення. Моє серце було наповнене любов’ю на надією. За що я йому дуже вдячна.
Ти порівнюєш Францію та Україну? За чим сумуєш найбільше і в чому різняться наші національні ідентичності?
Вперше з лютого я приїхала в Київ у липні на свій день народження і саме тоді вирішила повернутися. Але мала розклад ще на декілька місяців у Європі, тому не могла залишитись одразу. Я сумувала за усім своїм весь цей час. Не можливо замінити людей, розклад, їжу. Чи звикаєш до нового, чи їдеш. Я вирішила їхати, тому незабаром повертаюсь у Київ.
Які плани на найближче «завтра»?
Бути щасливою.
